Розстрі́ляне відро́дження (також Червоний ренесанс) — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х і 30-х рр. XX ст. в Українській СРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно та яке було знищене під час великого терору.
Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Західна Україна», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).
Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочала славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогла в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Представників інтелігенції, що належать до «розстріляного відродження», умовно поділяють на кілька груп залежно від їхнього життєвого шляху під час та після сталінських репресій. До першої групи — безпосередніх жертв терору — належать письменники Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, художники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто були страчені, померли в концтаборах чи вчинили самогубство, перебуваючи за півкроку від арешту.
- Викладач: СЛЮЗАР Надія
Іва́н Я́кович Фра́нко́ (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів, Австро-Угорщина) — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906). Член Всеукраїнського Товариства «Просвіта».
- Викладач: СЛЮЗАР Надія
Модернізм (від латин. modernus – сучасний, буквально – осучаснений) – напрям в образотворчому мистецтві, архітектурі й світовому письменстві, який зародився на початку XX ст., але пережив період свого розквіту в літературі лише після Першої світової війни, а в малярстві та архітектурі не вичерпав себе й досі.
У літературі, як зарубіжній, так і українській, до того чи іншого літературного напряму належать письменники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання (тобто спільний художній метод). Найвизначнішими в історії літератури напрямами й водночас художніми методами (стилями) є всі ті, що ми згадали і записали в таблицю. Модернізм – це загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст. Головні ознаки модернізму:
• перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;
• вищість таланту й мистецтва;
• головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;
• звільнення мистецтва від практичних цілей («мистецтво для мистецтва») та від жорстких канонів.
Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш. Бодлера, A. Рембо, П. Верлена, Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій.- Викладач: СЛЮЗАР Надія
Опрацьовуючи матеріал розділу, ви маєте змогу набути та виявити такі компетенції:
♦ літературну — знання про життєві та творчі долі Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся; уміння визначати проблеми, порушені у їхніх творах, характеризувати образи «Лісової пісні»; виділяти основне з життя та творчості письменниці; розкривати мотиви віршів;
♦ ключові — уміння знаходити та систематизувати інформацію з різних джерел для виконання навчальних завдань, критично оцінювати результати людської діяльності в природному середовищі; розуміння значення етичних норм в особистому та суспільному житті, прагнення їх дотримуватися.
- Викладач: СЛЮЗАР Надія
Українська література другої половини ХІХ ст. у контексті розвитку тодішнього суспільства, культури, мистецтва. Новий етап національно-визвольного руху, культурно-просвітницька діяльність «громад». Періодичні видання. Розвиток реалізму, натуралізму, пізній романтизм. Тодішні поезія, драматургія. Особливості реалістичної прози.
- Викладач: СЛЮЗАР Надія
Українській прозі 20–30-х років ХХ ст. властиве розмаїття стилів і жанрів. Твори цього періоду можна лише умовно згрупувати за стильовими течіями:
• експресіонізм (І. Дніпровський, О. Турянський);
• імпресіонізм (А. Головко, М. Ірчан, Г. Косинка);
• символізм (Г. Журба, Г. Михайличенко);
• неореалізм (В. Домонтович, В. Підмогильний);
• неоромантизм (О. Досвітній, А. Любченко, Ю. Яновський) та ін.
Різні стильові тенденції могли поєднуватися у творчості одного автора, скажімо, ознаки імпресіонізму, романтизму, експресіонізму й символізму — у доробку М. Хвильового.
Отже, для аналізу творів прозаїків доби «розстріляного відродження» найкраще використовувати поняття «індивідуальний стиль». Потужний вплив на прозу мала поезія, яка нівелювала межу між ліричним та епічним началом у багатьох тодішніх творах.
- Викладач: СЛЮЗАР Надія
На початку 1920-х років в Україні діяло 74 професійні театри, а також численні самодіяльні колективи, що переважно спеціалізувалися на агітках, підносячи «високу» місію пролетарства. Професійний театр у 1920–1930-і роки розвивався у двох напрямах: традиційному й експериментальному.
У цей період українська драматургія якісно оновилася, наповнилася філософським змістом, у ній стають більш відчутними європейські тенденції. Але із середини 1930-х років посилюється партійний тиск, набирають обертів масові репресії, що знищили багатьох талановитих представників української літератури й інших видів мистецтва.
- Викладач: СЛЮЗАР Надія
- Викладач: СУСЛИК Юлія