Твір на ЗНО має чітку структуру, якої потрібно дотримуватися: теза, два аргументи, приклад з літератури або іншого виду мистецтва, приклад з історії або життя, висновок.


Орфоепічні норми — це правила вимови голосних і приголосних звуків у різних позиціях, сполучень звуків у словах, словосполученнях і реченнях, правила вимови окремих граматичних форм, особливості вимови іншомовних слів, норми наголошування та інтонації.

Орфоепічний словник є довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу. У цьому словнику слова або їхні частини, вимова яких не збігається з написанням, подаються в транскрипції: граєшся [грайес:а].

Вашими помічниками у виробленні нормативної вимови стануть такі видання: Українська літературна вимова і наголос. — К., 1973.; Погрібний М. І. Орфоепічний словник. — К., 1984.; Головащук С. І. Складні випадки наголошення: словник-довідник. — К., 1995.


Орфографія (від грецьк. ορθογραφία — правильно писати) має 4 значення: 1) історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами, яку приймає і якою користується суспільство; 2) правила, що забезпечують однотипні написання в тих випадках, коли можливі різні варіанти; 3) дотримання всіма прийнятих написань; 4) розділ мовознавства, який вивчає та встановлює правила написання. Орфограма — це написання, що вибирається з кількох можливих варіантів і ґрунтується на сформульованому й закріпленому в системі орфографії правилі.

Морфоло́гія (від дав.-гр. μορφή — «форма» + λογία — «слово», «вчення») — розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.

Поняття «морфологія» лінгвісти трактують по-різному. Відповідно до однієї з найвідоміших концепцій морфологія поширюється на структуру граматичних одиниць, що не виходять за межі слова, на відміну від синтаксису. Традиційний поділ граматики на морфологію і синтаксис деякі мовознавці заперечують. Зокрема, Фердинанд де Соссюр вважає, що з лінгвістичного погляду морфологія позбавлена свого реального об'єкта вивчення і не може становити відмінної від синтаксису дисципліни. Існує також надто широке розуміння морфології, за яким вона є наукою про форми, які стосуються не тільки внутрішньо слів, засобів вираження у їх зовнішньому вияві, а й будь-яких елементів, зокрема позаслівних засобів типу порядку слівінтонаціїслужбових слів. У зв'язку з цим ряд дослідників пропонує розрізняти флективну морфологію і нефлективну (синтаксичну, аналітичну).


Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає розділ мовознавства – лексикологія, вони регулюють правильність слововживання у властивих їм значеннях на сучасному етапі.

Навчальний курс риторики складається з таких частин:

  • історія риторики (досліджує місце риторики серед інших наук, основні види і жанри ораторського мистецтва, етапи зародження і розвитку риторики в історії людства - Давня Греція, Давній Рим, становлення слов'янського ораторського мистецтва, сучасні риторичні школи);
  • теоретична риторика (предметом її вивчення є закони риторики: концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, закон безпосереднього спілкування, системно-аналітичний закон);
  • практична риторика (розглядає предмет і зміст усного публічного виступу, текст виступу, образ оратора, логічну культуру оратора, мовленнєву культуру оратора, композицію і стиль виступу, психологію аудиторії, взаємодію оратора та аудиторії, спілкування з аудиторією як творчий процес, полемічне мистецтво оратора тощо).